клейноди
КЛЕЙНО́ДИ, ів, мн. (одн. клейно́д, а, ч.).
1. заст. Коштовності, самоцвіти.
[Хуса:] Мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Л. Укр., III, 1952, 181);
*Образно. Клейнод уроди на губоньках твоїх ще червоніє (Барв., Опов.., 1902, 200).
2. тільки мн., іст. Знаки влади, регалії.
— Возьміть мої гетьманськії Клейноди, панове (Шевч., II, 1953, 160);
У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами (Довж., І, 1958, 232).
Словник української мови (СУМ-11)