клейноди

КЛЕЙНО́ДИ, ів, мн. (одн. клейно́д, а, ч.).

1. заст. Коштовності, самоцвіти.

Ліпша мудрість за перли, і не рівняються їй всі клейноди! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

[Хуса:] Мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Леся Українка);

З тих багатств, що тут знайшов я, з тих клейнодів і прикрас, Кожен з вас хай стільки візьме, скільки зможе взять за раз (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі);

* Образно. Клейнод уроди на губоньках твоїх ще червоніє (Ганна Барвінок).

2. тільки мн., іст. Відзнаки та атрибути влади української козацької старшини XVI–XVIII ст. – корогва, бунчук, булава, пірнач, військова печатка, литаври, духові труби і т. ін.

– Возьміть мої гетьманськії Клейноди, панове (Т. Шевченко);

У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами (О. Довженко);

Народ вручає обраному полковнику клейноди, як символ козацької влади (І. Пільгук);

Кошовий і старшини у святковому одязі, з клейнодами зустріли посольство на майдані перед фортецею (В. Малик);

* У порівн. Під пахвою він поважно тримав, як клейнод, брезентового портфеля (Б. Антоненко-Давидович).