клекіт
КЛЕ́КІТ, коту, ч.
Дія за знач. клекоті́ти та звуки, утворювані цією дією.
Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Панас Мирний);
Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (А. Головко);
Досвіток приніс далекий голос зозулі і мирний клекіт буслячої сім'ї (К. Мотрич);
Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (І. Франко);
Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (П. Автомонов);
Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни... Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни (Л. Костенко);
Вони [молодиці] разом верещали, ґвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)