клерк
КЛЕРК, а, ч.
1. іст. У Західній Європі за середньовіччя – духовна особа.
У середньовічній Франції і Англії клерки вагомо впливали на суспільне життя (із журн.).
2. Конторський службовець, справочинець; діловод; конторник.
Це клерки ідуть по домах, мов правлять безмовний обряд У час, як замкнулись бюро і лампи загасли в конторах (М. Бажан);
Був час, коли тисячі клерків, усього службового люду поспішали на роботу. Потім обличчя міста змінилося – тяглися парки – скільки зелені! скільки дерев! (О. Іваненко);
Редька з досадою, жестом баскетболіста закрила дверцята номер “96”, натисла кнопку виклику клерка і вже подумки всілася в літаку на місце біля вікна (І. Карпа).
Словник української мови (СУМ-20)