клик
КЛИК¹, у, ч., поет.
Поклик, клич.
Троянство, знаєш, все голодне Сипнуло ристю на той клик (І. Котляревський);
Де старшина, де клейноди? Нащо клик войовничий стих? Чом не плине по майдану Лава лицарів твоїх? (Я. Щоголів);
Не швидко прибіг лакей на генеральшин клик. Ну де ж він був – як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний);
Коли слова німують на устах .. Не хочу клику ревного, мовчи (В. Стус);
* Образно. Всюди чую любий глос [голос], Клик життя могучий... Весно, вітре, люблю вас, Гори, ріки, тучі! (І. Франко);
// Крик деяких птахів.
А даль шуміла. Лебеді над Доном Ячали кликом довгим і чудним (М. Бажан);
Не тихне клик чаїний над лиманами, що в них заснули вітри завмерлих бур (Б.-І. Антонич).
КЛИК², а́, ч., діал.
Ікло.
Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собі груди (І. Франко);
Заєць не має ні рогів, ні кликів, ні міцних копит (В. Багірова);
При світлі вогнища клики [вовка] червоніли (Д. Білий).
Словник української мови (СУМ-20)