клинчик

КЛИ́НЧИК, а, ч.

Зменш. до кли́не́ць.

– У мене десять моргів поля, а вдова Варвара нічо [нічого] більше не має, лиш маленький клинчик (Л. Мартович);

Василь Онопрійович слухав, усміхався, погладжуючи срібний клинчик борідки (Є. Кравченко);

Дощ мив його маленькі гострі вушка, спинку та крила і лоскотав клинчик хвоста (Григір Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. клинчик — кли́нчик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. клинчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до клинець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. клинчик — КЛИ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кли́нець. Василь Онопрійович слухав, усміхався, погладжуючи срібний клинчик борідки (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 144); — У мене десять моргів поля, а вдова Варвара нічо [нічого] більше не має, лиш маленький клинчик (Март., Тв., 1954, 135).  Словник української мови в 11 томах
4. клинчик — Клинчик, -ка м. ум. отъ клин.  Словник української мови Грінченка