клокати

КЛО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.

Видавати короткий, глухий звук під час удару, падіння, зіткнення із чим-небудь, а також унаслідок дії якогось механізму і т. ін.

Хлопець розклепав повіки, – навколо побулькував дощ, пошеберхував, клокав (Є. Гуцало);

// безос.

Кінь під Богданом хропів із надсади, і клокало, кавкало в ритм бігу десь йому в грудях (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. клокати — кло́кати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. клокати — див. цмокати  Словник синонімів Вусика
3. клокати — -аю, -аєш, недок., розм. Видавати короткий, глухий звук під час удару, падіння, зіткнення чого-небудь, а також унаслідок дії якого-небудь механізму тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. клокати — КЛО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати короткий, глухий звук під час удару, падіння, зіткнення чого-небудь, а також унаслідок дії якого-небудь механізму тощо.  Словник української мови в 11 томах