клюкати
КЛЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., рідко.
1. що, розм. Те саме, що клюва́ти 1, 2; дзьобати.
Малесенькі гусенята пухкими клубочками проходжалися по подвір'ю, клюкали молоду соковиту траву (із журн.);
Качки вирували біля її ніг, кахкотіли, били білими крильми, клюкали по ногах червоними дзьобами, а вона мовби стратила мову (Ю. Мушкетик).
2. що і без прям. дод., перен., фам. Пити спиртні напої, напиватися до сп'яніння.
Козак Мамай також умів .. клюкати й вихиляти (О. Ільченко);
Козаки мірялися не тільки силою та спритністю, але й умінням горілку пити, клюкаючи одну кварту за іншою (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)