клякати

КЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КЛЯКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

Ставати, падати на коліна.

Ніхто його [обряду] докладно В повній цілості не знає. Чи клякати, чи стояти (І. Франко);

– Може, недарма снився ти мені на сивім коні, з золотим хрестом, як перед тобою всі люди клякали, а ти їхав та благословив направо й наліво... (Б. Лепкий);

Пішки до старої жінки підступала [Хуррем], в дорогих шатах своїх на землю біля неї клякала і, плачучи, по руках цілувала (О. Назарук);

Стара, одійшовши од нього [Сави Чалого], клякнула на коліна: молилася на світлу пляму віконця (Г. Колісник).

Значення в інших словниках

1. клякати — Кляка́ти: — ставати на коліна; [XIII] — ставати навколішки [1;4;21;X;XII] — стояти навколішках [36] — падати, впасти навколішки [VI]  Словник з творів Івана Франка
2. клякати — кляка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. клякати — -аю, -аєш, недок., клякнути, -ну, -неш, док. Ставати, падати на коліна.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. клякати — кляка́ти ставати на коліна (м, ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. клякати — КЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КЛЯКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Ставати, падати на коліна. Ніхто його [обряду] докладно В повній цілості не знає. Чи клякати, чи стояти (Фр., X, 1954, 100); Іван клякнув механічно коло ліжка, поклав голову на подушку (Круш., Буденний хліб.., 1960, 95).  Словник української мови в 11 томах
6. клякати — Кляка́ти, -ка́ю, -єш с. в. кля́кнути, -кну, -неш, гл. Становиться, стать на колѣни. Ой як дівча ся улякло, на коліна пред ним клякло. Гол. І. 237. Клякни, клякни, жено моя, буде стята гловка твоя. Гол. І. 172.  Словник української мови Грінченка