кліть
КЛІТЬ, і, ж.
1. техн. Пристрій для піднімання й спускання по шахтовому стовбуру людей, вагонеток із копалиною, породою та іншими матеріалами.
Довгі боки клітей у вугільних шахтах повинні обшиватися на повну висоту суцільними металевими листами (з навч. літ.);
Був дощ і осені злий спів, під вітром облітали рожі, коли на кліті я злетів у шахту темну і тривожну (В. Сосюра);
І навальники сказали: – Добрі нині наші справи, Раз у шахті Лобода! Ще хутчіше засвистіла На-гора з вугіллям кліть (С. Воскрекасенко);
Вхопивши дівчину за плече, інженер підвів її до ліфта, сердито штовхнув у кліть, брязнув за нею залізними дверима (О. Гончар).
2. діал. Клітка (у 1 знач.).
Ось і тивунова кліть, біла як сніг, заквітчана сухим зіллям (К. Гриневичева);
А ви тепер, мов борсуки у кліті, Сидітимете з хитрістю дурною (П. Воронько);
Під схвальний гомін розвированого натовпу вступив [хлопець] з ґирлиґою до хижака в його смердючу, стерв'ятницьку, кров'ю забризкану кліть (О. Гончар);
Цар звірів – лев – і той закляк у ланцюзі в залізній кліті (І. Калинець).
3. буд. Прямокутний дерев'яний зруб із покладених одна на одну колод.
Кліть – найпростіша зрубна будівля, яка нагадує квадрат або наближений до нього прямокутник (з наук. літ.);
В княжому дворі, за високим гостроколом на найвищому пагорбі, теж в усі боки бігали челядники – з терему до клітей, і знову до терему (І. Білик);
Вивели тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко, І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору, В закут загнали вузький (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)