кобильниці
КОБИ́ЛЬНИЦІ, ниць, мн. (одн. коби́льниця, і, ж.), діал.
Козла (у 2, 3 знач.).
Шпарують жінки сарай зокола, деякі з землі, інші з кобильниці (А. Головко);
Перед вікнами, ніби скелет якогось доісторичного чудовиська, недоречно стирчали грубі, нашвидкуруч збиті дерев'яні кобильниці (О. Шугай);
Помежи хатами гамір не вгавав. Тут трачі ріжуть тертиці на високій кобильниці, там теслі цюпають [цюкають], мов жовни, обтісуючи та ріжучи дерево (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)