ковбанька
КОВБА́НЬКА, и, ж.
Зменш. до ковба́ня.
Христі заманулося пити, і вона ускочила між дуби до ковбаньки. Круто, мов скрипочка граючи, стікав струмочок у неї (Панас Мирний);
На тій стежці, невидимій для людини і добре розпізнаваній твариною, навіть траплялися ковбаньки із рештками води і густим буянням пустельних швидкоцвітів (Ю. Логвин);
Надибавши зразу за верболозом тиху ковбаньку, глянув [мандрівник] у неї, мов у люстро (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)