ковер
КОВЕ́Р, вра́, ч., діал., заст.
Килим.
Од свата до свата доріжка услата шитими коврами (з народної пісні);
Тут малиновий ковер на всю долівку, малинові дивани і крісла (Марко Вовчок);
Перський ковер покривав поміст кімнати (І. Франко);
* Образно. Хтось ізняв пишний ковер цвітистий, що лежав на полонинах, і поклав витерту ковдру руду жебрачу, з дірками й плямами (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)