коверець
КОВЕ́РЕЦЬ, рця, ч., діал., заст.
Зменш.-пестл. до кове́р.
Ночувала, моя матінко, під коверцем (з народної пісні);
На віз посадила та коверцем заслала (Сл. Б. Грінченка);
На простих санях підвищення, оббите темними коверцями, замаяне смерековими луками з хрестиками (Г. Хоткевич);
Доньки таки Бог не дав, а баба наткала та нашила стільки, що грядки під полотнами та коверцями вгиналися (В. Стефаник);
Княгиня сидить півлежма [напівлежачи] у кріслі в коверцях, високий копіт підков, що йшов з нею крізь биті шляхи, не вгаває (К. Гриневичева).
Словник української мови (СУМ-20)