коверзувати
КОВЕРЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Те саме, що вередува́ти; капризувати.
[Горпина:] Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй .. так наклепала потилицю (І. Нечуй-Левицький);
– Як не хочеш, пане гетьмане, Замостя обминати, так треба його добувати! – Не буду й добувати... – коверзував Хмельницький, – бо це було б божевіллям! (А. Кащенко);
– Мама сказали, що, коли ти не слухатимеш мене та коверзуватимеш, вони до тебе зовсім не повернуться (О. Копиленко);
* Образно. Шульга сказав, що почуває себе погано, щось коверзує серце (Н. Рибак).
2. над ким, ким, розм. Знущатися з кого-небудь, глумитися, збиткуватися над кимось.
Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду (Марко Вовчок);
– Що ж се ти, сину, в ментори мені накинувся, – озливсь в кінці батько, – яким правом смієш мною коверзувати..? (І. Франко);
Репетиція почалась. .. Він кричав, лаявся, бундючився, викривлявся і весь час коверзував Петренками, як хотів (В. Винниченко);
Завжди мені не подобалися в житті і не подобаються ті люди, що, почувши силу над слабшими, коверзують ними (Т. Осьмачка);
– Як почне командувати та коверзувати мною – хоч із пасіки тікай (М. Стельмах).
3. розм. Мудрувати (у 1 знач.) над чим-небудь; вигадувати.
Як уже він не коверзував, щоб вирятувать його і навести на стежку спасіння, а нічого не здужав вигадать (О. Стороженко);
Оттаке було коверзує Духанка, похожаючи [походжаючи] по хаті (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)