коверзуха
КОВЕРЗУ́ХА, и, ж., розм.
Жін. до коверзу́н.
Ковалева мама піднесла руду зміючку до самісінького носика пані Роксолани і так настрахала її, що коверзуха заверещала зовсім несамовито (О. Ільченко);
– Нe будь, Ганнусю, коверзухою і відьмочкою заодно, бо тобі, як побільшаєш, ще треба заміж вийти (М. Стельмах);
“Взяти б батога та відшмагати, щоб знала, чия жінка, щоб не розпускала язика... Щоб не коверзувала над мужем, коверзуха!..” Та він тут же проганяє ці думки, бо знає, що не зніметься у нього рука на Настю (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)