койне
КОЙНЕ́, невідм., с., лінгв.
1. Загальногрецька мова, що склалася на ґрунті аттичного наріччя й у III–I ст. до н. е. витіснила інші давньогрецькі діалекти, збагатившись за їх рахунок.
В елліністичний час для полегшення спілкування поширився єдиний варіант грецької мови, який отримав назву “койне” (з наук. літ.);
Койне написано майже усі тексти Нового Заповіту та велася проповідницька діяльність Апостола Павла та інших христянських апостолів із розповсюдження Євангелії у країнах Середземноморського басейну (з наук.-попул. літ.).
2. Будь-яка загальнонародна мова, що виникла на ґрунті одного чи кількох говорів і є засобом спілкування між носіями різних діалектів.
Терміном “койне” ми позначаємо наддіалектну мову, що розвинулася на базі кількох говірок (у тому числі міське чи фольклорне койне) і яка є важливою передумовою формування літературної мови (з наук. літ.);
За давньоруської доби існували два варіанти літературної мови – церковнослов'янська й давньоруська літературна мова на народній основі. Живомовним підґрунтям літературної мови на народній основі служило київське наддіалектне койне (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)