кокарда
КОКА́РДА, и, ж.
1. Металевий значок установленого зразка на форменому головному уборі.
Він не знав, що йому робити, і м'яв у руках свій червонооколий картуз з великою кокардою (Панас Мирний);
Недалеко від нього у вирві блиснув кокардою офіцерський кашкет (Григорій Тютюнник);
– Ось вам сонце, – сказав чоловік з кокардою на кашкеті і витягнув п'ятака, схожого на сонечко (В. Стус);
В нього за спиною стояв високий бiлобровий хлопець в бушлатi рiчкового матроса, в кашкетi з кокардою-крабом (Ю. Мушкетик);
Німецький офіцер у наваксованих до блиску чоботах, високому чорному кашкеті з високою кокардою (М. Матіос);
На городі стовбичило пугало в картузі без кокарди (Є. Пашковський).
2. заст. Вид банта на платті, капелюсі і т. ін.
Білі атласові стрічки, срібні шнурочки, з котрих були штучно повироблювані кокарди коло пліч, здавались темнішими врівні з білиною її лиця (І. Нечуй-Левицький);
Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом'янім капелюсі з широкими крисами і червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на пошту (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)