колишній
КОЛИ́ШНІЙ, я, є.
1. Який був колись давно; минулий.
Їм лірник співав про колишню неволю, “Даремщину-панщину” злую (Леся Українка);
– Ти знаєш, як люблю я свій край, яка дорога мені його колишня слава, та як болить мене його теперішня недоля (Б. Лепкий);
Сосновий ліс шумів скрізь, від колишньої галявини з пеньками й сліду не залишилось (А. Михайленко);
// у знач. ім. коли́шнє, нього, с. Те, що було колись давно; минуле.
Пролісок пробив листок торішній, Аж зачудувалася трава. Завжди рани дістає колишнє, Як нове бере свої права (М. Рильський);
– Сидимо.., про колишнє один одному розказуємо (В. Дрозд);
// Який був трохи раніше; попередній.
Я зовсім здоров, їм з апетитом колишнім (М. Коцюбинський);
– Якби мені знову колишняя сила, Якби мені гуки міцнії, Тоді б мене туга оця не гнітила!.. (Леся Українка);
Навпроти неї сиділа пані сорока п'яти років, з залишками, швидше стертими натяками, колишньої краси (С. Андрухович).
2. Який утратив своє попереднє становище, призначення, назву і т. ін.
З розмаяними косами, в вінку конвалій, бігла вона скоро свінуло.., саме як її колишні подруги поспішались – хто з відрами по воду, хто з вівцями й коровами до череди (Ганна Барвінок);
Є чимало повітових управ, де за старших колишні голови та писарі засіли (Панас Мирний);
– Воїни! Згадайте славу римлян, колишніх повелителів світу. Продовжуйте їхню славу (Р. Іваничук);
Колишня вулиця Сакраменток прилягає до Ринку, тож на ній так само гучно і всюди спалахують відблиски свята (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)