колобок
КОЛОБО́К, бка́, ч.
1. Невеликий круглий хлібець.
Дід і просить: – Бабусю! Спекла б ти колобок! – Та з чого ж я спечу, коли й борошна нема? (з казки);
Винесли [молодики] цілу тацю, повну мисок і мисочок з варениками з сиром і маслом, з круглими колобками, що плавали в меду, пиріжками з м'ясом і рибою, налисниками (Е. Андієвська);
* У порівн. Господиня стояла посеред сіней із плескатим віником. Кругла, як колобок (Є. Гуцало).
2. перен. Невеликий предмет круглої форми.
Для вибухових підземних робіт треба заготовляти колобки, цебто глиняні кулі, з яких вибухівники беруть потрібну кількість глини, щоб замазувати отвори в породі або вугіллі перед тим, як зробити вибух (Б. Антоненко-Давидович);
– Синку! Поки сонце геть не розтопило живицю, по виколупуй її iз щiлин та скатай у колобок (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)