комишник
КОМИ́ШНИК, а, ч., заст.
Розбійник, що ховався в очеретах і комишах пониззя Дніпра.
– Хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє? Се вже коїть не хто, як проклятущий Іванець із низовими комишниками (П. Куліш);
Здриґнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки (М. Коцюбинський);
Татари не знали, хто на них напав: втеклі солдати – блукали бандами цілі роти, а то й батальйони, – комишники, донці... (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)