конання

КОНА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. кона́ти.

Дивлюся я на смерть натури і благання Я посилаю доленьці моїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Леся Українка);

І прийдуть часи, запишніє на світі, І ваші конання великі Не згинуть даремно, і слава вам стане, Великая слава довіку! (Б. Грінченко);

В кігтях у нього [шуліки] тріпотіла в останньому конанні якась необачна пташина (О. Копиленко);

“І що, як далі, може, завтра ж, почнеться те саме конання, неперестанна мука з ранку до ночі? Та яку ж, яку жертву і кому принести її, щоби те все минулося, щоби знову найти щастя?” (Г. Хоткевич);

– О, ти не знаєш, Олесю, що таке повільне конання на каторжній роботі, коли в тебе попереду немає анінайменшого просвітку, сама чорна безнадійність (В. Владко);

* Образно. А на гілці лист пожовклий Затремтить в конанні, І впаде, і тихо ляже, і засне востаннє (О. Олесь);

Бура трава без води В гарячім конанні злягла (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. конання — кона́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. конання — див. агонія  Словник синонімів Вусика
3. конання — -я, с. Дія за знач. конати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. конання — АГО́НІЯ (останні прояви життєвих функцій організму перед смертю), КОНА́ННЯ, ПЕРЕДСМЕ́РТЯ. Та солдат його не чув. В агонії звівся на ноги, .. сказав щось беззвучно і впав (Ю.  Словник синонімів української мови
5. конання — Кона́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. конання — КОНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. кона́ти. Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці моїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Л. Укр., Неопубл. тв.  Словник української мови в 11 томах
7. конання — Кона́ння, -ня с. Агонія, умираніе. ум. кона́нійко. МУЕ. III. 35.  Словник української мови Грінченка