конання
КОНА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. кона́ти.
Дивлюся я на смерть натури і благання Я посилаю доленьці моїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Леся Українка);
І прийдуть часи, запишніє на світі, І ваші конання великі Не згинуть даремно, і слава вам стане, Великая слава довіку! (Б. Грінченко);
В кігтях у нього [шуліки] тріпотіла в останньому конанні якась необачна пташина (О. Копиленко);
“І що, як далі, може, завтра ж, почнеться те саме конання, неперестанна мука з ранку до ночі? Та яку ж, яку жертву і кому принести її, щоби те все минулося, щоби знову найти щастя?” (Г. Хоткевич);
– О, ти не знаєш, Олесю, що таке повільне конання на каторжній роботі, коли в тебе попереду немає анінайменшого просвітку, сама чорна безнадійність (В. Владко);
* Образно. А на гілці лист пожовклий Затремтить в конанні, І впаде, і тихо ляже, і засне востаннє (О. Олесь);
Бура трава без води В гарячім конанні злягла (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- конання — кона́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- конання — див. агонія Словник синонімів Вусика
- конання — -я, с. Дія за знач. конати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- конання — АГО́НІЯ (останні прояви життєвих функцій організму перед смертю), КОНА́ННЯ, ПЕРЕДСМЕ́РТЯ. Та солдат його не чув. В агонії звівся на ноги, .. сказав щось беззвучно і впав (Ю. Словник синонімів української мови
- конання — Кона́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- конання — КОНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. кона́ти. Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці моїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання (Л. Укр., Неопубл. тв. Словник української мови в 11 томах
- конання — Кона́ння, -ня с. Агонія, умираніе. ум. кона́нійко. МУЕ. III. 35. Словник української мови Грінченка