копіткий
КОПІТКИ́Й, а́, е́.
Те саме, що мару́дний 1; клопітний.
Руками виривали бур'янини, розпушували міжряддя, обережно підгортали кожен корінець... Копітка то була праця, якого терпіння вимагала! (Я. Гримайло);
Їй [Галі Рижко] здавалися .. зайвими всі ці копіткі виміри глибини озера, висоти скелястої греблі, ширини міжгір'я – та хіба мало ще промірів робив геолог? (В. Владко);
Була щедра вереснева неділя. Перший артільний відпочинок після безсонних копітких жнив (Микита Чернявський);
Після копіткого, напруженого дня добре розслабитися і розвантажитися від набраної напруги (Валерій Шевчук);
Олімпійський рух охоплював територію всієї країни, тож усюди відбувалися копіткі й мозільні [мозольні] пошуки молодих талантів (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)