копіт
КО́ПІТ, поту, ч., розм.
1. Те саме, що ку́рява.
– Антосьо їде! – стали кричать [хлопці]. І вискоком за бричкою .. Аж копіт збили дорогою (А. Свидницький);
Копіт сірим серпанком поснувався по дорозі. Надбіг вітер від сходу й копоти ці розвіяв (Б. Лепкий).
2. рідко. Те саме, що кі́птява 1.
Гас у лампочці вигорів, і вона ледве-ледве блимала і чаділа нагорілим копотом (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)