корисливий
КОРИ́СЛИВИЙ, а, е.
1. Який прагне до власної ви́годи, наживи (див. нажи́ва²).
Єпископ мусить бути бездоганний, як Божий доморядник, не самолюбний, не гнівливий, не п'яниця, не заводіяка, не корисливий, але гостинний до приходнів (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Я не всіх [учнів] міг переважити на свій бік .. Одиниці такими й зосталися – оглядними, корисливими (В. Кучер);
Хитрий, підступний.., він, крім того, ще був владолюбною і корисливою людиною (В. Малик).
2. Який ґрунтується на користі (у 2 знач.); який робиться заради власної ви́годи.
За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася. Робив це він не з якихось корисливих міркувань, це було його внутрішньою потребою (О. Гончар);
Мати наша, княгиня Ольга Юріївна, дочка київського князя Юрія Довгорукого, була віддана батькові не по любові, – їх подружили батьки у корисливих цілях (В. Малик);
Владика посидів ще трохи за столом .. Прикро стало, що .. шана й страх корисливі, нещирі, бо шанують не його самого, а ту силу, владу, які має (М. Малиновська);
– Може, слово для них [людей] стало лише зручним інструментом виправдання корисливих намірів і сподівань? (Люко Дашвар).
Словник української мови (СУМ-20)