корувати
КОРУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., що.
Обдирати кору.
Ті стяте дерево корують, Ті ріжуть пилами, чвертують, Кладуть у стоси (І. Франко);
Два [лісоруби] пилили, два корували, він мав суччя стинати (А. Крушельницький);
Господар вирішив спиляти ялинки у дворі, і ми мусили корувати стовбури дерев (із журн.).
КОРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., кого, що і без прям. дод., діал.
Лікувати.
[Психіатр:] Невеличкі розривки теж були б корисні .. Ми не коруємо нудотою (Леся Українка);
– Що ж ви будете робить? – Як що? – засміялась Люба. – Буду людей корувать! Тож на те вчилась!.. (Олена Пчілка);
– Доки це я буду приймати твоїх гостей, харчувати, й частувати, й корувати..? (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)