корчити
КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок.
1. тільки 3 ос., кого, що. Спричиняти корчі, примушувати напружуватися, скручуватися.
Страх його кривить та корчить (Панас Мирний);
Льодовий жах, .. розростався, заволодівав усім Ванею, стискував груди в своїх міцних холодних обіймах і корчив руки (В. Підмогильний);
Дивиться Огир – аж Тихін як затруситься та – геп, на ріллю прямо, навзнак, а з рота кров, і судороги його корчать (А. Головко);
Голод душив, голод корчив їхні тіла (С. Журахович);
Відчай корчив його обличчя, низьке чоло рясніло краплинами поту (Р. Іваничук).
2. кого, що, кому, безос. Викликати судоми (у 1 знач.), корчі; судомити.
[Михайло:] Їсти хочеться, аж живіт корчить (І. Котляревський);
Раз у раз його [хворого] корчило, пекла згага (Б. Грінченко);
Тиснячиха прала чужу білизну і заходила у воду, їй корчило ноги (С. Скляренко).
3. що. Викривляючи обличчя, надавати йому неприродного, перев. смішного виразу.
Хаджі Мухамедов намагається бути якомога ласкавішим до хлопця. Він корчить на своєму обличчі привітну усмішку (О. Донченко);
Гнат дивиться, корчить приємну усмішку, оббігає зо всіх сторін Марію і дитину, а натішившись, вертається знов до роботи (У. Самчук);
Свою веселість він проявляв тим, що корчив смішні міни (Григорій Тютюнник).
4. кого, що, перен., розм. Удавати кого-небудь, прикидатися кимсь.
Письмоводитель здавна по земських, так там такого знавця корчить: і цьому й тому вчить пана (А. Тесленко);
– Нічого! Ми її розколемо. Корчить із себе принцесу (А. Хижняк);
– Він, здається, й досі з себе незайману корчить..? Ні анекдота путнього від нього не почуєш, ні спиртяги з ним не потягнеш (О. Гончар);
Вахтер їхньої спецiалiзованої лiкарнi все вивчав i вивчав її посвiдчення. Знає ж її в обличчя, а корчить iз себе прикордонну заставу (В. Яворівський).
5. зах. Корчувати, викорчовувати.
Корчити пні.
◇ (1) Ко́рчити [з се́бе] ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.) – робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш.
Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” – гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко);
– Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов);
– Думала, Іване, – сказала [Явдоха] тепло, – що ти дурніший! Але ні, ти мудрий, тільки дурня із себе чомусь корчиш... (В. Шкляр);
Цей голомозий клаповухий довгань не був таким ідіотом, якого з себе корчив (А. Кокотюха);
(2) Ле́даря ко́рчити – ледарювати, байдикувати.
Умовляла-умовляла [дівчина] і вмовила: дав слово – перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу (О. Ковінька);
– Знаємо, що берегти і як. Ледаря не дамо корчити. Ми цей бандитизм іскорінимо [викоренимо], не турбуйтеся (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)