корчити

КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. тільки 3 ос., кого, що. Спричиняти корчі, примушувати напружуватися, скручуватися.

Страх його кривить та корчить (Панас Мирний);

Льодовий жах, .. розростався, заволодівав усім Ванею, стискував груди в своїх міцних холодних обіймах і корчив руки (В. Підмогильний);

Дивиться Огир – аж Тихін як затруситься та – геп, на ріллю прямо, навзнак, а з рота кров, і судороги його корчать (А. Головко);

Голод душив, голод корчив їхні тіла (С. Журахович);

Відчай корчив його обличчя, низьке чоло рясніло краплинами поту (Р. Іваничук).

2. кого, що, кому, безос. Викликати судоми (у 1 знач.), корчі; судомити.

[Михайло:] Їсти хочеться, аж живіт корчить (І. Котляревський);

Раз у раз його [хворого] корчило, пекла згага (Б. Грінченко);

Тиснячиха прала чужу білизну і заходила у воду, їй корчило ноги (С. Скляренко).

3. що. Викривляючи обличчя, надавати йому неприродного, перев. смішного виразу.

Хаджі Мухамедов намагається бути якомога ласкавішим до хлопця. Він корчить на своєму обличчі привітну усмішку (О. Донченко);

Гнат дивиться, корчить приємну усмішку, оббігає зо всіх сторін Марію і дитину, а натішившись, вертається знов до роботи (У. Самчук);

Свою веселість він проявляв тим, що корчив смішні міни (Григорій Тютюнник).

4. кого, що, перен., розм. Удавати кого-небудь, прикидатися кимсь.

Письмоводитель здавна по земських, так там такого знавця корчить: і цьому й тому вчить пана (А. Тесленко);

– Нічого! Ми її розколемо. Корчить із себе принцесу (А. Хижняк);

– Він, здається, й досі з себе незайману корчить..? Ні анекдота путнього від нього не почуєш, ні спиртяги з ним не потягнеш (О. Гончар);

Вахтер їхньої спецiалiзованої лiкарнi все вивчав i вивчав її посвiдчення. Знає ж її в обличчя, а корчить iз себе прикордонну заставу (В. Яворівський).

5. зах. Корчувати, викорчовувати.

Корчити пні.

◇ (1) Ко́рчити [з се́бе] ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.)робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш.

Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” – гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко);

– Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов);

– Думала, Іване, – сказала [Явдоха] тепло, – що ти дурніший! Але ні, ти мудрий, тільки дурня із себе чомусь корчиш... (В. Шкляр);

Цей голомозий клаповухий довгань не був таким ідіотом, якого з себе корчив (А. Кокотюха);

(2) Ле́даря ко́рчити – ледарювати, байдикувати.

Умовляла-умовляла [дівчина] і вмовила: дав слово – перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу (О. Ковінька);

– Знаємо, що берегти і як. Ледаря не дамо корчити. Ми цей бандитизм іскорінимо [викоренимо], не турбуйтеся (І. Микитенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корчити — ко́рчити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. корчити — Судомити, коцюрбити, кандзюбити; (тіло) тіпати; (лице) кривити; (кого) СОВ. прикидатися ким; Г. корчувати. Словник синонімів Караванського
  3. корчити — див. судомити Словник синонімів Вусика
  4. корчити — -чу, -чиш, недок., перех. 1》 також без додатка, перев. безос. Виникати, з'являтися (про корчі); судомити. 2》 перен., розм., рідко. Удавати кого-небудь, прикидатися ким-небудь. Корчити дурня. 3》 зах. Корчувати, викорчовувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. корчити — 1. вдавати, вдати, удавати, удати, повдавати, прикидатися, прикинутися, поприкидатися, дурити, здурювати, здурити, поздурювати, придурюватися, придуритися, попридурюватися... Словник чужослів Павло Штепа
  6. корчити — Чу, -чиш, недок. Удавати. Однак я блефував, коли корчив із себе крутого (Л. Дереш). Зникнула ота дебільна гордовитість, яку люблять напускати на себе вузьколобі, коли корчать із себе не знати що (А. Дністровий). Словник сучасного українського сленгу
  7. корчити — кле́їти (ко́рчити, стро́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Фразеологічний словник української мови
  8. корчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
  9. корчити — Ко́рчити, ко́рчу, ко́рчиш, ко́рчать; не корч, ко́рчте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. корчити — КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. 1. також без додатка, перев. безос. Виникати, з’являтися (про корчі); судомити. — Так мені живіт болить, так болить, аж корчить… (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  11. корчити — Ко́рчити, -чу, -чиш 1) Корчить, гнуть. Як берест од огню корчиться, так... місячного відьмача, або відьму, щоб корчило і ломило. Чуб. І. 85. Хлопці сиділи, постолики корчили. Грин. III. 103. 2) Кривить. Батько як зачав корчити лице. Ном. № 2346. 3) = корчувати. Вх. Лем. 427. Словник української мови Грінченка