1. Словник сучасного українського сленгу

корчити

Чу, -чиш, недок. Удавати. Однак я блефував, коли корчив із себе крутого (Л. Дереш). Зникнула ота дебільна гордовитість, яку люблять напускати на себе вузьколобі, коли корчать із себе не знати що (А. Дністровий).

Джерело: Словник сучасного українського сленгу на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корчити — ко́рчити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. корчити — Судомити, коцюрбити, кандзюбити; (тіло) тіпати; (лице) кривити; (кого) СОВ. прикидатися ким; Г. корчувати. Словник синонімів Караванського
  3. корчити — див. судомити Словник синонімів Вусика
  4. корчити — -чу, -чиш, недок., перех. 1》 також без додатка, перев. безос. Виникати, з'являтися (про корчі); судомити. 2》 перен., розм., рідко. Удавати кого-небудь, прикидатися ким-небудь. Корчити дурня. 3》 зах. Корчувати, викорчовувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. корчити — 1. вдавати, вдати, удавати, удати, повдавати, прикидатися, прикинутися, поприкидатися, дурити, здурювати, здурити, поздурювати, придурюватися, придуритися, попридурюватися... Словник чужослів Павло Штепа
  6. корчити — КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. тільки 3 ос., кого, що. Спричиняти корчі, примушувати напружуватися, скручуватися. Страх його кривить та корчить (Панас Мирний); Льодовий жах, .. Словник української мови у 20 томах
  7. корчити — кле́їти (ко́рчити, стро́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Фразеологічний словник української мови
  8. корчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
  9. корчити — Ко́рчити, ко́рчу, ко́рчиш, ко́рчать; не корч, ко́рчте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. корчити — КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. 1. також без додатка, перев. безос. Виникати, з’являтися (про корчі); судомити. — Так мені живіт болить, так болить, аж корчить… (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  11. корчити — Ко́рчити, -чу, -чиш 1) Корчить, гнуть. Як берест од огню корчиться, так... місячного відьмача, або відьму, щоб корчило і ломило. Чуб. І. 85. Хлопці сиділи, постолики корчили. Грин. III. 103. 2) Кривить. Батько як зачав корчити лице. Ном. № 2346. 3) = корчувати. Вх. Лем. 427. Словник української мови Грінченка