1. Фразеологічний словник української мови

корчити

кле́їти (ко́рчити, стро́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Дорошко); — Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (А. Головко). 2. Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — А ти,— звернувся він (пристав) до Шевченка,— зарубай собі на носі: зашмагаю, коли будеш клеїти дурня (З. Тулуб); Ясно, що ця руда баба клеїть дурня (І. Багряний). 3. Нічого не робити, байдикувати. — Іди до печей (на завод). Там дурня не будеш клеїти (М. Рудь).

ко́рчити (з се́бе) ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко); — Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корчити — ко́рчити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. корчити — Судомити, коцюрбити, кандзюбити; (тіло) тіпати; (лице) кривити; (кого) СОВ. прикидатися ким; Г. корчувати. Словник синонімів Караванського
  3. корчити — див. судомити Словник синонімів Вусика
  4. корчити — -чу, -чиш, недок., перех. 1》 також без додатка, перев. безос. Виникати, з'являтися (про корчі); судомити. 2》 перен., розм., рідко. Удавати кого-небудь, прикидатися ким-небудь. Корчити дурня. 3》 зах. Корчувати, викорчовувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. корчити — 1. вдавати, вдати, удавати, удати, повдавати, прикидатися, прикинутися, поприкидатися, дурити, здурювати, здурити, поздурювати, придурюватися, придуритися, попридурюватися... Словник чужослів Павло Штепа
  6. корчити — КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. тільки 3 ос., кого, що. Спричиняти корчі, примушувати напружуватися, скручуватися. Страх його кривить та корчить (Панас Мирний); Льодовий жах, .. Словник української мови у 20 томах
  7. корчити — Чу, -чиш, недок. Удавати. Однак я блефував, коли корчив із себе крутого (Л. Дереш). Зникнула ота дебільна гордовитість, яку люблять напускати на себе вузьколобі, коли корчать із себе не знати що (А. Дністровий). Словник сучасного українського сленгу
  8. корчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
  9. корчити — Ко́рчити, ко́рчу, ко́рчиш, ко́рчать; не корч, ко́рчте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. корчити — КО́РЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. 1. також без додатка, перев. безос. Виникати, з’являтися (про корчі); судомити. — Так мені живіт болить, так болить, аж корчить… (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  11. корчити — Ко́рчити, -чу, -чиш 1) Корчить, гнуть. Як берест од огню корчиться, так... місячного відьмача, або відьму, щоб корчило і ломило. Чуб. І. 85. Хлопці сиділи, постолики корчили. Грин. III. 103. 2) Кривить. Батько як зачав корчити лице. Ном. № 2346. 3) = корчувати. Вх. Лем. 427. Словник української мови Грінченка