1. Фразеологічний словник української мови

корінець

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей). 2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корінець — коріне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. корінець — див. саджанець Словник синонімів Вусика
  3. корінець — [кор'інец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (ў) -н'ц'і, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. корінець — -нця, ч. 1》 Зменш. до корінь 1), 2). || тільки мн. Коріння деяких рослин, що їх використовують як ліки. || Ніжка гриба. 2》 Місце, де зшиті аркуші книжки, зошита, папки, або частина палітурки, що закриває це місце. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш. до ко́рінь 1. Раз якось хмара наступила, Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Л. Глібов); Корінець таємничо смокче соки землі... (О. Словник української мови у 20 томах
  6. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ (місце, де зшиті аркуші книжки, зошита тощо, або частина палітурки, що закриває це місце), СПИ́НКА, ХРЕБЕ́Т діал. Томик Майн Ріда, видертий з оправи, валявся тут же догори корінцем (Ю. Словник синонімів української мови
  7. корінець — Коріне́ць, -нця́; -рінці́, -нці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш. до ко́рінь 1, 2. Раз якось хмара наступила. Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Гл., Вибр., 1957, 112); Корінець таємничо смокче соки землі… (Коп., Вибр., 1953, 11); *У порівн. Йому здавалося, що.. Словник української мови в 11 томах
  9. корінець — рос. корешок частина аркуша, що залишається у квитанційній книжці після відриву квитанції. Eкономічна енциклопедія
  10. корінець — Коріне́ць, -нця́ м. ум. отъ корінь. Словник української мови Грінченка