коріння
вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).
доко́пуватися / докопа́тися до ко́реня (до корі́ння). Глибоко, вдумливо аналізуючи що-небудь, з’ясовувати його суть. Він ніколи не буде ні письменником, ні інженером, бо не здатний серйозно вчитись і докопуватися до коріння (О. Донченко).
пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей). 2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).
сяга́ти (свої́м) корі́нням куди. Вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови. Історія східних слов’ян своїм корінням сягає в глибоку давнину (Іст. укр. літ.).
ю́дине (іу́дине) пле́м’я (порі́ддя, корі́ння і т. ін.), зневажл., лайл. Зрадник. І все’дно (всеодно) іудиному корінню недовго звиватися (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- коріння — корі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- коріння — [коур’ін':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- коріння — -я, с. 1》 Збірн. до корінь 1), 2). Коріння пускати (пустити) в що, в чому — а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь; б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо). 2》 Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- коріння — КОРІ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до ко́рінь 1. Буря .. вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний); Дужий .. організм, іноді саме в розквіті сил, раптом, мов підтята в корінні рослина, – підтята нишком, крадькома, десь у глибині ґрунту... Словник української мови у 20 томах
- коріння — коріння кул. приправи (ст)||корінна приправа ◊ корі́нна припра́ва → коріння Лексикон львівський: поважно і на жарт
- коріння — Без коріння і полин не росте. Про важливість традицій. Щоб тебе з корінням вирвало. Прокляття, щоб з твого роду не лишилось ні душі. Яке коріння, таке й насіння. Які батьки, такі й діти. Приповідки або українсько-народня філософія
- коріння — КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. Словник синонімів української мови
- коріння — Корі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- коріння — КОРІ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до ко́рінь 1, 2. Буря.. вирвала кілька дубів з корінням (Мирний, III, 1954, 188); Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Шиян, Баланда, 1957, 60); *Образно. Словник української мови в 11 томах