коріння

Значення в інших словниках

1. коріння — корі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. коріння — [коур’ін':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
3. коріння — -я, с. 1》 Збірн. до корінь 1), 2). Коріння пускати (пустити) в що, в чому — а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь; б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо). 2》 Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. коріння — КОРІ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до ко́рінь 1. Буря .. вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний); Дужий .. організм, іноді саме в розквіті сил, раптом, мов підтята в корінні рослина, – підтята нишком, крадькома, десь у глибині ґрунту... Словник української мови у 20 томах
5. коріння — коріння кул. приправи (ст)||корінна приправа ◊ корі́нна припра́ва → коріння Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. коріння — вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Фразеологічний словник української мови
7. коріння — КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. Словник синонімів української мови
8. коріння — Корі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. коріння — КОРІ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до ко́рінь 1, 2. Буря.. вирвала кілька дубів з корінням (Мирний, III, 1954, 188); Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Шиян, Баланда, 1957, 60); *Образно. Словник української мови в 11 томах