1. Словник української мови в 11 томах

коріння

КОРІ́ННЯ, я, с.

1. Збірн. до ко́рінь 1, 2.

Буря.. вирвала кілька дубів з корінням (Мирний, III, 1954, 188);

Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Шиян, Баланда, 1957, 60);

*Образно. Могутність радянського мистецтва полягає у тому, що воно своїм корінням входить глибоко у народне життя (Рад. Укр., 10.III 1957, 1);

Корінці деяких рослин, що їх використовують як ліки.

Під полом лежали усякі трави і коріння: м’ята, любисток, терлич, папороть (Кв.-Осн., II, 1956, 189);

— Не буде [зараження],— запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Гончар, IIІ, 1959, 43).

◊ Доко́пуватися (докопа́тися) до корі́ння див. доко́пуватися;

Корі́ння пуска́ти (пусти́ти) в що, в чому: а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь.

Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Речм., Весн. грози, 1961, 59);

б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).

Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі.

Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Н.-Лев., II, 1956, 224);

М’ясо.. дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технол. пригот. їжі, 1957, 50).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коріння — корі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. коріння — [коур’ін':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  3. коріння — -я, с. 1》 Збірн. до корінь 1), 2). Коріння пускати (пустити) в що, в чому — а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь; б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо). 2》 Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. коріння — КОРІ́ННЯ, я, с. 1. Збірн. до ко́рінь 1. Буря .. вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний); Дужий .. організм, іноді саме в розквіті сил, раптом, мов підтята в корінні рослина, – підтята нишком, крадькома, десь у глибині ґрунту... Словник української мови у 20 томах
  5. коріння — коріння кул. приправи (ст)||корінна приправа ◊ корі́нна припра́ва → коріння Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. коріння — Без коріння і полин не росте. Про важливість традицій. Щоб тебе з корінням вирвало. Прокляття, щоб з твого роду не лишилось ні душі. Яке коріння, таке й насіння. Які батьки, такі й діти. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. коріння — вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Фразеологічний словник української мови
  8. коріння — КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. Словник синонімів української мови
  9. коріння — Корі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)