корінник
КОРІННИ́К, а́, ч. Кінь, запряжений у голоблі (при наявності підпряжних); середній кінь у трійці.
Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- корінник — корінни́к іменник чоловічого роду, істота кінь Орфографічний словник української мови
- корінник — -а, ч. Кінь, запряжений в голоблі (за наявності підпряжних); середній кінь у трійці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- корінник — КОРІННИ́К, а́, ч. Кінь, запряжений у голоблі (за наявності підпряжних), середній кінь у трійці. Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (П. Кочура); Кучер .. Словник української мови у 20 томах