1. Словник української мови у 20 томах

корінник

КОРІННИ́К, а́, ч.

Кінь, запряжений у голоблі (за наявності підпряжних), середній кінь у трійці.

Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (П. Кочура);

Кучер .. шмагав по черзі то корінника, то бив ліворуч по харапудистій [харапудливій] в сірій піні кобилці, то праворуч – по чорній, лискучій від поту, хребтині коня, і все даремно: карета ані руш (Б. Левін).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корінник — корінни́к іменник чоловічого роду, істота кінь Орфографічний словник української мови
  2. корінник — -а, ч. Кінь, запряжений в голоблі (за наявності підпряжних); середній кінь у трійці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. корінник — КОРІННИ́К, а́, ч. Кінь, запряжений у голоблі (при наявності підпряжних); середній кінь у трійці. Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51). Словник української мови в 11 томах