1. Словник української мови у 20 томах

корінний

КОРІННИ́Й, а́, е́.

1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища і т. ін.).

Старий дядько, корінний полтавець, пам'ятав усі найдрібніші звичаї рідної гостинності (О. Афанасьєв-Чужбинський);

– Е, та що там говорити! Ви сам городянин і захищаєте. – Не вгадав, – усміхнувся Дорош. – Я корінний селюк (Григорій Тютюнник);

Дивною була ця любов до степових рослин і запахів у нього, корінного поліщука, який народився і виріс у суворих пущах, під шум вікових поліських дібров (О. Гончар);

// Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку.

Корінна лексика української мови становить 90 % її словникового складу: це слова, успадковані з індоєвропейського, спільнослов'янського, спільносхіднослов'янського періодів і періоду формування мови української народності та української нації (з наук. літ.).

2. геол. Який залягає на місці свого утворення, не зазнавши дії процесів вивітрювання.

Перспективними в розвитку й освоєнні мінерально-сировинної бази України є родовища рідкісних металів, титанових руд у корінному заляганні, міді, фосфоритів та базальтів (з наук. літ.);

Корінний схил Київського плато глибоко порізаний активними ярами, борти яких рясніють дрібними зсувами (з наук.-попул. літ.).

3. Який стосується основ, коренів чого-небудь; істотний (у 1 знач.).

Хоч я знав, що корінної, найпотрібнішої ради ти мені не даси, але я вже не почував себе самотнім (Леся Українка);

Настав у війні корінний перелом: Б'ємо окупантів зимою і літом (І. Нехода);

Кріпосництво було тією корінною проблемою, від розв'язання якої залежав весь подальший розвиток суспільства (В. Русанівський);

Без корінного підвищення екологічної культури населення неможливо сподіватися на позитивні зміни в навколишньому природному середовищі навіть при використанні значних матеріальних ресурсів (з навч. літ.).

4. спец. Головний, основний.

У будь-якому механізмі або машині корпус двигуна, підшипники корінного вала разом утворюють одну нерухому ланку (з навч. літ.).

5. у знач. ім. корінни́й, но́го, ч. Те саме, що корінни́к.

Вуздечки на конях і дуга корінного були обвішані бронзовими дзвіночками (М. Руденко);

Коні .. помчали, самі себе випереджаючи, на містку через рівчак упали, корінний ногу зламав (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корінний — (той, хто походить з певної місцевості) споконвічний, одвічний. Словник синонімів Полюги
  2. корінний — Яка відмінність у значеннях прикметників корінний і докорінний? Корінний. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища: корінні жителі. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. корінний — корінни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  4. корінний — КОРІННИЙ – ДОКОРІННИЙ Корінний. 1. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо: корінні жителі. 2. Те саме, що докорінний. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. Вж. зі сл. Літературне слововживання
  5. корінний — Корі́нний. Бакалійний. Склеп корінних товарів (Б., 1907, рекл.) // пол. korzenny — 1) пряний, korzenny smak — пряний смак, 2) заст. бакалійний, kupiec korzenny — бакалійник, towary korzenne — бакалійні товари. Українська літературна мова на Буковині
  6. корінний — Істотний, головний, основний, кардинальний, докорінний; (житель) споконвічний, постійний, тубільний, автохтонний, аборигенний, місцевий, тутешній. Словник синонімів Караванського
  7. корінний — див. кінь Словник синонімів Вусика
  8. корінний — [кор'ін:ий] м. (на) -н :ому /-н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
  9. корінний — -а, -е. 1》 Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). || Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку. Корінна лексика. Корінний зуб — один із п'яти задніх зубів кожної щелепи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. корінний — ДОКОРІ́ННИЙ (який стосується основних питань, порушує основи чого-небудь), ГРУНТО́ВНИЙ, КОРІННИ́Й, РАДИКА́ЛЬНИЙ, ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ рідше. — Питання про докорінну реконструкцію нашого заводу в принципі вже було розв'язане (Ю. Словник синонімів української мови
  11. корінний — Корінни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. корінний — КОРІННИ́Й, а́, е́. 1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). Елліни не були корінними жителями південної частини Волконського півострова, а прийшли сюди з півночі (Іст. стар. Словник української мови в 11 томах
  13. корінний — Корінний, -а, -е 1) Корневой, относящійся къ корню. 2) Пряный. Желех. корінна. Водка, настоянная на кореньяхъ. В приставках стояла брага, а в бутелях пінна і перцівка, і кропкова, і густа корінна. Мкр. Н. 23. Словник української мови Грінченка