корінитися

КОРІНИ́ТИСЯ, и́ться, недок., у кому – чому.

1. Мати щось своїм джерелом, своєю причиною, ґрунтуватися на чомусь; коренитися.

– Єсть Бог і єсть він Богом моїм! .. На нього я покладаю надію, І все, що дію, з ним я дію; Що мовлю, в ньому коріниться, Всіх мислей він криниця (І. Франко);

Вічні рефлекси з приводу своєї творчості коріняться у Коцюбинського як у високих вимогах до письменства й письменника взагалі, так і в надзвичайній, скрупульозній його скромності індивідуальній (С. Єфремов).

2. Міститися, глибоко критися.

Усе, що було припадкове й нарочно [навмисно] ним придумане, кудись дівалося, а наверх добувалося все те гарне й добре, що в тій простій, лицарській душі корінилося глибоко (Б. Лепкий);

Боявся Зевс, вельми боявся. Страх корінився в ньому від народження (О. Бердник);

Що таке життя? .. Де коріниться духовність? (Ю. Покальчук).