1. Словник синонімів української мови

корінний

ДОКОРІ́ННИЙ (який стосується основних питань, порушує основи чого-небудь), ГРУНТО́ВНИЙ, КОРІННИ́Й, РАДИКА́ЛЬНИЙ, ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ рідше. — Питання про докорінну реконструкцію нашого заводу в принципі вже було розв'язане (Ю. Шовкопляс); Старість — це мудрість, акумульована в багаторічному життєвому досвіді.. Сучасне суспільство піддає цю аксіому ґрунтовному перегляду (з журналу); — Жінка нарешті відчула рівні свої права з чоловіком.. — а це корінним чином змінило її психіку, поведінку (Є. Гуцало); Упоювалися (студенти) блискучими надіями на недалеку, радикальну зміну людських відносин (І. Франко); — У нас незабаром має бути генеральна реорганізація наших їдалень (О. Донченко).

КОРІННИ́Й (про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо), КРО́ВНИЙ розм., СПОКОНВІ́ЧНИЙ, ОДВІ́ЧНИЙ, СПАДКО́ВИЙ рідше. Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить (Л. Костенко); Максим Бортняк, кровний хлібороб.., встає до роботи вдосвіта (В. Бабляк); Бойко — споконвічний мешканець Карпат (Мирослав Ірчан); Я бачу, горді велетні, твої синове, — Одвічне плем'я — повстають з безодні (Леся Українка); — І ви киянка? — З діда-прадіда, спадкова.. (Н. Рибак).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корінний — (той, хто походить з певної місцевості) споконвічний, одвічний. Словник синонімів Полюги
  2. корінний — Яка відмінність у значеннях прикметників корінний і докорінний? Корінний. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища: корінні жителі. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. корінний — корінни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  4. корінний — КОРІННИЙ – ДОКОРІННИЙ Корінний. 1. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо: корінні жителі. 2. Те саме, що докорінний. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. Вж. зі сл. Літературне слововживання
  5. корінний — Корі́нний. Бакалійний. Склеп корінних товарів (Б., 1907, рекл.) // пол. korzenny — 1) пряний, korzenny smak — пряний смак, 2) заст. бакалійний, kupiec korzenny — бакалійник, towary korzenne — бакалійні товари. Українська літературна мова на Буковині
  6. корінний — Істотний, головний, основний, кардинальний, докорінний; (житель) споконвічний, постійний, тубільний, автохтонний, аборигенний, місцевий, тутешній. Словник синонімів Караванського
  7. корінний — див. кінь Словник синонімів Вусика
  8. корінний — [кор'ін:ий] м. (на) -н :ому /-н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
  9. корінний — -а, -е. 1》 Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). || Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку. Корінна лексика. Корінний зуб — один із п'яти задніх зубів кожної щелепи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. корінний — КОРІННИ́Й, а́, е́. 1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища і т. ін.). Старий дядько, корінний полтавець, пам'ятав усі найдрібніші звичаї рідної гостинності (О. Словник української мови у 20 томах
  11. корінний — Корінни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. корінний — КОРІННИ́Й, а́, е́. 1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). Елліни не були корінними жителями південної частини Волконського півострова, а прийшли сюди з півночі (Іст. стар. Словник української мови в 11 томах
  13. корінний — Корінний, -а, -е 1) Корневой, относящійся къ корню. 2) Пряный. Желех. корінна. Водка, настоянная на кореньяхъ. В приставках стояла брага, а в бутелях пінна і перцівка, і кропкова, і густа корінна. Мкр. Н. 23. Словник української мови Грінченка