1. Словник української мови в 11 томах

корінний

КОРІННИ́Й, а́, е́.

1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо).

Елліни не були корінними жителями південної частини Волконського півострова, а прийшли сюди з півночі (Іст. стар. світу, 1957, 69);

Дивною була ця любов до степових рослин і запахів у нього, корінного поліщука, який народився і виріс у суворих пущах, під шум вікових поліських дібров (Гончар, III, 1959, 63);

// Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку.

Корінна лексика.

∆ Корінни́й зуб — один із п’яти задніх зубів кожної щелепи.

2. геол. Який знаходиться на місці первісного утворення.

У межах правобережної частини Придніпровської низини близько до Києва корінна рівнина збереглася від розмиву у вигляді окремих останців (Геол. Укр., 1959, ?73);

Корінна порода.

3. Який стосується основ чого-небудь; істотний (у 1 знач.).

Питання про диктатуру пролетаріату є корінне питання сучасного робітничого руху в усіх без винятку капіталістичних країнах (Ленін, 31, 1951, 300);

Хоч я знав, що корінної, найпотрібнішої ради ти мені не даси, але я вже не почував себе самотнім (Л. Укр., III, 1952, 692);

Настав у війні корінний перелом: Б’ємо окупантів зимою і літом (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 302);

На базі спільності корінних інтересів робітників, селян, інтелігенції склалася незламна соціально-політична та ідейна єдність радянського народу (Програма КПРС, 1961, 13).

4. спец. Головний, основний.

Корінний вал підіймального крана.

Корінни́й кінь — те саме, що корінни́к.

5. у знач. ім. корінни́й, но́го, ч. Те саме, що корінни́к.

Вуздечки на конях і дуга корінного були обвішані бронзовими дзвіночками (Руд., Остання шабля, 1959, 87).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. корінний — (той, хто походить з певної місцевості) споконвічний, одвічний. Словник синонімів Полюги
  2. корінний — Яка відмінність у значеннях прикметників корінний і докорінний? Корінний. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища: корінні жителі. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. корінний — корінни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  4. корінний — КОРІННИЙ – ДОКОРІННИЙ Корінний. 1. Споконвічний, постійний – про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо: корінні жителі. 2. Те саме, що докорінний. Докорінний. Який стосується основ, коренів чогось. Вж. зі сл. Літературне слововживання
  5. корінний — Корі́нний. Бакалійний. Склеп корінних товарів (Б., 1907, рекл.) // пол. korzenny — 1) пряний, korzenny smak — пряний смак, 2) заст. бакалійний, kupiec korzenny — бакалійник, towary korzenne — бакалійні товари. Українська літературна мова на Буковині
  6. корінний — Істотний, головний, основний, кардинальний, докорінний; (житель) споконвічний, постійний, тубільний, автохтонний, аборигенний, місцевий, тутешній. Словник синонімів Караванського
  7. корінний — див. кінь Словник синонімів Вусика
  8. корінний — [кор'ін:ий] м. (на) -н :ому /-н':ім, мн. -н':і Орфоепічний словник української мови
  9. корінний — -а, -е. 1》 Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища тощо). || Властивий певній мові з найдавніших часів її розвитку. Корінна лексика. Корінний зуб — один із п'яти задніх зубів кожної щелепи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. корінний — КОРІННИ́Й, а́, е́. 1. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості, представників певного середовища і т. ін.). Старий дядько, корінний полтавець, пам'ятав усі найдрібніші звичаї рідної гостинності (О. Словник української мови у 20 томах
  11. корінний — ДОКОРІ́ННИЙ (який стосується основних питань, порушує основи чого-небудь), ГРУНТО́ВНИЙ, КОРІННИ́Й, РАДИКА́ЛЬНИЙ, ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ рідше. — Питання про докорінну реконструкцію нашого заводу в принципі вже було розв'язане (Ю. Словник синонімів української мови
  12. корінний — Корінни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. корінний — Корінний, -а, -е 1) Корневой, относящійся къ корню. 2) Пряный. Желех. корінна. Водка, настоянная на кореньяхъ. В приставках стояла брага, а в бутелях пінна і перцівка, і кропкова, і густа корінна. Мкр. Н. 23. Словник української мови Грінченка