корчмарський
КОРЧМА́РСЬКИЙ, а, е.
1. іст. Прикм. до корчма́р 1; стос. до корчмарства (у 1 знач.).
– Не козацький дух! – гукнув Іван Вогонь. – Корчмарська жила у тебе! (О. Бердник);
Брат лише причісував і пригладжував свою пещену корчмарську борідку, театрально і нарцисично хрускаючи пальцями (С. Процюк).
2. іст. Прикм. до ко́рчма́ 1.
В Андрія голова ходором ходила. Він нікого не бачив навколо себе, тільки тих п'ятдесят крон, що лежали на довгому корчмарському столі (М. Томчаній);
– Але, ви пане голово, говорите це так, наче то ваша партія вже програла на виборах, – де не взявся з баночкою на дьоготь пан Мірча – штатний корчмарський полеміст (Г. Тарасюк);
// Власт. корчмі.
Корчмар запропонував Панасові ослінчик, вкритий грубезною вовняною ковдрою, що увібрала в себе всі корчмарські пахощі разом з вологою (І. Пільгук);
Корчмарська задуха.
3. заст. Який продають таємно, без патенту (про алкогольні напої).
Корчмарська горілка.
Словник української мови (СУМ-20)