косовиця
КОСОВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Косіння та збирання трави, збіжжя.
Цілою громадою стали вони [заробітчани] на косовицю сіна, а потім хліба (Панас Мирний);
Зліплюються повіки, він стомився за день на косовиці. Помахай косою тисячу тисяч разів! (Т. Масенко);
– Я думаю завтра вже почать косовицю. За Ташанню вже сіна готові (Григорій Тютюнник);
– Ви ж не були на останній нараді і, мабуть, не знаєте установки на роздільну косовицю? (М. Циба);
– Слухайте, невже на Опiллi жiнок примушують косити? У наших краях, на Пiдгiр'ї, косовиця – не жiноча справа (Р. Федорів).
2. Час, коли косять та збирають траву.
Коли ще косовиця, а вже сіно возимо (прислів'я);
Все йшло, як треба; по косовиці жнива наставали, як і щороку (А. Свидницький);
Се було так у жнива, здається, чи в косовицю (Ганна Барвінок);
В косовицю допомагали Кошу на військових луках косити сіно для січової кінноти (В. Чемерис);
Через рік з хвостиком він отримав відпустку. У Загорянах якраз була пора косовиці (В. Лис).
Словник української мови (СУМ-20)