котюга
КОТЮ́ГА, и, ч., зневажл.
1. Збільш. до кіт.
* Образно. – Куди ж тебе тягне серце? – спитав Петро. – Невже котюга знов думає про сало, дармо що натовкли вже пикою об лаву? (П. Куліш);
* У порівн. В червленій ризі похожає, Та мов котюга позирає На сало (Т. Шевченко).
2. розм. Собака.
Привітав його старий котюга веселим гавканням (В. Гжицький);
* У порівн. Стар [старий], як котюга, а бреше, як щеня (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)