котюга
КОТЮ́ГА, и, ч.
1. Збільш.-зневажл. до кіт 1.
*У порівн. В червленій ризі похожав, Та мов котюга позирає На сало (Шевч., II, 1963, 70).
2. діал. Собака.
Стар [старий], як котюга а бреше, як щеня (Номис, 1864, № 6905);
Привітав його старий котюга веселим гавканням (Гжицький, Опришки, 1962, 58).
Словник української мови (СУМ-11)