кочувати
КОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Часто переїжджати з місця на місце зі своїм майном (про народи, племена і т. ін.).
Вже сім день, як під горою ми стоїмо, кочуєм караваном (Сл. Б. Грінченка);
Вождь Іданфірс відповів цареві Дарію таке: – .. Мій народ кочує, як робить те завжди. І я зовсім не поспішаю битися з тобою, бо в мене й без тебе є чимало діла (В. Владко);
Був би я циганом, кочував вкупі з жінкою й дітьми в спеки й морози і рік, і два й усе весняне, літнє, осіннє й зимове життя на килимі під брезентом (М. Вінграновський);
// розм. Здійснювати мандрівку; мандрувати (у 1 знач.).
Хто в пустині кочує, Край криниці .. [радий] спочивать (І. Франко);
Експедиція кочувала десь поблизу Тальталя, і Буено зміг ночувати в батьківській оселі мало не щовечора (І. Білик);
* Образно. Хай же грім нас почує, що в хмарах кочує, Хай наш голос по світу, по вітру несе (М. Зеров).
2. Переходити, пересуватися, перелітати з одного пасовища, місця годівлі на інше (про тварин, птахів і т. ін.).
Різне птаство кочує по Скарбному .. Пташата з'явились були якісь дивовижні, яскраво-сині, наче з тропічних лісів сюди залетіли (О. Гончар).
3. перен., ірон. Часто переходити з одного місця на інше, змінюючи місце праці, проживання і т. ін.
Шукає [Кузьма] роботи, кочує: То в трест, то на шахту він – тиць... (С. Олійник);
– Ми, воїни, не встигаємо обжитись, як уже трублять похід... Правда, у вас, купців, те ж саме: рідко буваєте дома, все кочуєте по світу (В. Малик);
Справжній генерал.., першу половину свого трудного офіцерського життя він кочував по Союзу (С. Жадан);
Берлінці жували смажені каштани.., засідали по барах і кав'ярнях, незліченими годинами жаліючись на те, скільки стресу припадає на їхню замордовану душу населення, а потім кочували до наступного бару (І. Карпа);
// Часто передаватися. міняти місце перебування (про неживі предмети); перекочо́вувати(у 2 знач.), мандрувати (у 3 знач.).
– Де твої “самовари”? – Скрізь: два на подвір'ї, два тут зі мною, один десь кочує (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)