кочувати
КОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Часто переїжджати з місця на місце зі своїм житлом і майном (про народи, племена тощо).
Вже сім день, як під горою ми стоїмо, кочуєм караваном (Сл. Гр.);
// розм. Мандрувати.
Хто в пустині кочує. Край криниці.. [радий] спочивать (Фр., X, 1954, 401);
// Переходити, пересуватися, перелітати з одного пасовища, місця годівлі на інше (про тварин, птахів).
Отари кочують по степах (Сл. Гр.);
Вовки.. весною і літом.. живуть осіло, а восени й зимою кочують (Наука.., 2, 1959, 46).
2. перен., ірон., жарт. Часто переходити з одного місця в інше, змінюючи місце праці, проживання тощо.
Шукає [Кузьма] роботи, кочує: То в трест, то на шахту вінтиць… (С. Ол., Вибр., 1959, 215).
Словник української мови (СУМ-11)