кочівник —
кочівни́к іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
кочівник —
[коч'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў
Орфоепічний словник української мови
кочівник —
Кочовик, мандрика, мандря, мандрьоха, галайда, волоцюга, див. бродяга
Словник чужослів Павло Штепа
кочівник —
КОЧІВНИ́К (представник кочівного племені, народу), КОЧОВИ́К, НОМА́Д іст. В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (С. Добровольський); Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О.
Словник синонімів української мови
кочівник —
Кочови́к, -ка і кочівни́к, -ка́; -ки́, -кі́в
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
кочівник —
КОЧІВНИ́К див. кочівни́ки.
Словник української мови в 11 томах