кочівники
КОЧІВНИКИ́, і́в, мн. (одн. кочівни́к, а́, ч.; кочівни́ця, і, ж.).
Те саме, що кочовики́.
– В давні часи, коли цей осокір був ще маленьким деревцем, на Україну нападали кочівники (О. Донченко);
Вільні скіфські племена, особливо кочівники, відступаючи на північ, билися з греками (В. Владко);
Яка ж у мене численна рідня! Вона розросталася, сягала коренями у інші племена і народи, вихлюпнулася до старовинних кочівників, перекинулася до Індії (О. Бердник);
Терміт-мордент – самоназва великих термітів-вояків, що охороняють кордони Міста від мурах і диких термітів-кочівників (В. Єшкілєв);
Віддалік притулились два біотуалети, котрі кочівники, вочевидь, тягали за собою в довгих транссибірських мандрах (С. Жадан).
Словник української мови (СУМ-20)