кочівники

КОЧІВНИКИ́, і́в, мн. (одн. кочівни́к, а́, ч.; кочівни́ця, і, ж.).

Те саме, що кочовики́.

– В давні часи, коли цей осокір був ще маленьким деревцем, на Україну нападали кочівники (О. Донченко);

Вільні скіфські племена, особливо кочівники, відступаючи на північ, билися з греками (В. Владко);

Яка ж у мене численна рідня! Вона розросталася, сягала коренями у інші племена і народи, вихлюпнулася до старовинних кочівників, перекинулася до Індії (О. Бердник);

Терміт-мордент – самоназва великих термітів-вояків, що охороняють кордони Міста від мурах і диких термітів-кочівників (В. Єшкілєв);

Віддалік притулились два біотуалети, котрі кочівники, вочевидь, тягали за собою в довгих транссибірських мандрах (С. Жадан).